Сторінка:Хуторна поезія.djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

що вважа́ють мир за знаря́ддє свого́ экгоі́зму, — опріч тих, що, допя́вшись до висо́ких титу́лів та вели́ких гоно́рів, забеспе́чують до́лю свою́ діточка́м своім и діточка́м діточо́к свои́х яки́м би то ні було́ ро́бом. Не то що не шко́див нічо́му и ніко́му, а приспоря́в вели́кому Ру́ському Сві́тові вели́ку бу́дущину. Ним бо ма́лося, на підмо́гу спі́льному добробу́тові, ви́двигнути з наро́днёі за́лежи животво́рню си́лу, котра́ тепе́р исну́е собі́ німу́ючи, сліпу́ючи, біду́ючи або́ гайну́ючи.

От же знайшли́ся в Росі́і такі́ правителі́, що позира́ли скри́ва на этнокграфи́чню Украі́ну, роспросте́рту ши́роко се́ред Ру́ського Сві́ту, ні́би вона́ свое́ю мо́вою ро́бить яки́йся пере́кір царсько́му господарюва́нню. Ста́ли сі лю́де, сі політи́чні homunculi, міркува́ти, яки́м би ро́бом зупини́ти ро́сцвіт украі́нськоі мо́ви, и привели́ царське́ прави́тельство до неможли́вого діла — до угаше́ння ду́ха.

Тут почина́ецця нова́ по́вість про избие́ннє младе́нців…

Було́ в Росі́і таке́, що букварі́ и початко́ві шкі́льні книжечки́ дозволя́лось печа́тати по жму́дзькі, по самоі́дзькі, по тунгу́зькі, ті́лько заборо́нено по украі́нські.

Було́ таке́, що збіра́ти грошо́ві жертви́ мо́жна було́ на вся́ку у́чту и на вся́ку світову́ пусто́ту; поста́в ті́лько зака́з Украі́нцям склада́тись хоть по вдовині́й ле́пті на науко́ву запомо́гу земляка́м своі́м.

Було́ таке́, що не боро́нено видава́ти вся́кі кгазе́ти и журна́ли лю́дям поро́жнім, ра́ди реда́кторськоі нажи́ви з людзько́го недо́свіду и легкоду́мства; украі́нським же народолю́бцям забороня́ли сповіща́ти рі́дний край про все, чим би освіти́лась ёго́ те́мрява.