Було́ таке́, що Бо́же сло́во перекла́дувалось и зиря́нською и комли́цькою мо́вою, ті́лько неві́льно було́ перекла́дувати ёго́ мо́вою украі́нською.
Поста́ло наконе́ць уже́ й таке́, що на́віть у повістя́х, пи́саних великорушчино́ю, цензу́ра поправля́ла изба там, де в руко́писі стоя́ло ха́та; впи́сувала барин там, де а́втор писа́в пан, и т. д.; а коли́ чума́к заспіва́е в а́втора:
„Пропи́в воли́, пропи́в вози́,
Пропи́в ярма́ и зано́зи“,
то цензу́ра виче́ркувала чума́цьке співа́ннє, я́ко украі́нське.[1]
Як нам назва́ти ту бе́зліч уся́ких мук, що в нас прийма́ли му́ченики й му́чениці за свое́ рі́дне сло́во? Чи то була́ ри́мська Неро́нівщина, чи гишпа́нська Торквема́довщина? Чи то була́ дальнови́дна прави́тельственна му́дрість, що зна́йде собі оправда́ннє у віка́х гряду́щих; чи то була́ така́ необа́чність, що скритику́е іі́ й мала́ дити́на?
- ↑ Знамени́тий декре́т про украі́нщину ста́вся 18 мая 1876 ро́ку. До сіе́і да́ти, у „Газе́ті Гатцука“ надруко́вано полови́ну мого́ оповіда́ння про украі́нський по́бут, и дозво́лено в ній па́нові зва́тись па́ном, ха́ті ха́тою и т. д. У дру́гій же полови́ні того́ ж само́го оповіда́ння це́нзор звелі́в реда́кторові печа́тати вже барин, изба и т. д., и не дозволив чумака́м співа́ти про воли́, вози́, про я́рма и зано́зи.
