ре́клади, у чому́ си́ла нето́рканих ще струн украі́нськоі ко́бзи.
Си́ла була́ в пророкува́нні ново́і боротьби́, боротьби́ за наро́днє пра́во вже не мече́м и огне́м, а ду́хом и пра́вдою. Заговори́ло понад Дніпро́м німе́ камі́ннє; озва́лись го́лосно буръянува́ті городища́, и все живе́ почу́ло, що гаря́ча пре́дківська кров кипі́ла и бушува́ла не даре́мно.
Вхо́плено й за́мчано кобзаря́ на край світу, між азія́цьку ди́чу; прида́влено ёго́ й примуче́но на ті́лі, осла́блено ёго́ й скалі́чено на ду́сі; а голосна́ пі́сня ёго́ черес те ще поголосні́йшала на широ́кому сві́ті. Усе недоду́мане и недосвідо́ме з не́і поче́зло зоста́лось ті́лько саме́ ся́ево…
Так у вели́ких пропові́дників людзько́і ві́ри, чи вони́ схо́дили з громохма́рнёі гори́ у юдо́ль повсяде́нщини, чи зъявля́лись посере́д степово́і рі́вняви з блиску́чими своі́ми сна́ми и таемни́чими призи́вами, ни́кне маро́ю те, чим вони́ рі́вня призе́мкуватим лю́дям, и ся́е невгаси́мим во ві́ки сві́тлом те, чим вони́ ви́шчі над похи́лу до землі́ людзьку́ приро́ду. Так наслі́ддє пре́дківськоі сла́ви чи́стицця в непрогля́дних столі́ттях, мов у во́дах мовчязно́і Ле́ти, и зостае́цця нам від не́і саме́ геро́йство ду́ха, що підійма́е се́рце на благода́тні за́думи и на вели́кі по́двиги.
Оце́ ж не суму́ймо про мизе́рну до́лю на́шого Украі́нського наро́ду; не журі́мось про те сирі́цтво, у яко́му зостава́всь и зостае́цця він бес перво́цвіту свого́ громадя́н-
