Сторінка:Хуторна поезія.djvu/133

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
IX.

От на таки́х-то осно́винах тре́ба нам працюва́ти в тих благослове́нних зе́млях, де над ми́слячою голово́ю не стоі́ть из до́вбнею безголо́вий це́нзор, и за плечи́ма в пропові́дника Христо́воі свобо́ди не притаі́вся поработи́тель кат.

Усе́ те зле й лихе́, що заподі́яла нам коли́сь нещасли́ва Ляхва́, а тепе́р оста́нніми ча́сами необа́чна Москва́, ста́лось чере́с політи́чню те́мряву, — чере́с те, що полі́тика не пита́ла доро́ги в нау́ки, а нау́ка не оппіра́лась на еди́ну филосо́фию, досто́йну свого́ и́мени, на филосо́фию природові́дання. Дійшо́вши, с прокгре́сом кругосвітнёі науко́воі пра́ці, тіе́і пра́вди, що бескра́ій и безмі́рний ко́смос, у величе́зних и найме́нших тво́ривах Бо́жих, дае́ нам зако́н громадя́нського життя́ и розумо́вого прямува́ння, кладемо́ іі́ в осно́вину на́шого пропові́дання украі́нськоі націона́льности и духо́вноі свобо́ди. Заки́нене сере́д чужо́і нам громадя́нщини, сере́д чужоплемі́нного и чужоя́дного на́товпу, сло́во на́ше хова́лось ті́лько по невміру́щих пісня́х да в тайника́х на́ших се́мей, — у тайника́х, недоступни́х політи́чній инспе́кціі. Виклика́емо ёго́ тепе́р з оста́ннёго схо́вища на ши́ршу про́сторонь. До́сі перепрова́джено ёго́ в нас тілько чере́з вікові́чні кни́ги Свято́го Письма́. Наступи́ла черга́ перепрова́дити ёго́ чере́с поэти́чні тво́ри вели́ких наро́дів и чере́с философи́чню, оппе́рту на природові́даннє нау́ку.

Яки́й ні есть мали́й собі с початку́ наш видавни́чий за́хід, як ні тру́дно роби́ти на о́дшибі те ді́ло, котре́ наро́ди свобо́дні ро́блять у се́бе до́ма; та, не ма́ючи и́ншого спо́собу пропові́дання на́шоі за́гнаноі и заби́тоі пра́вди, му́-