ду́ха ёго́ між духа́ми во́льними, незапеча́таними сёма́ печа́тьми, як ми на Вкраі́ні.
Скорота́ли ж тогді́ ми с Тара́сом не оди́н весе́лий день и ве́чір на лю́бих розмо́вах и спі́вах. Та найбі́льш міні́ памятна́ вечори́на в одного́ нежона́того па́на, поблизу́ ху́тора „молодо́і княги́ні“.
Був він тако́ж собі́ поэт с приро́ди. Ще до по́яву Шевче́нка в литерату́рі, писа́в сей хуторни́й проя́ва украі́нські пісні́, взо́ром звича́йних жіно́чих, та й коза́чих, и в и́нші з них ули́в сті́лько души́, що співа́лись вони́ або чита́лись у руко́писі геть ши́роко по Вкраі́ні між пана́ми, а де́які чува́в я й між проста́цтвом. Так са́мо, як у Ха́рківщині прояви́лась рі́дна поэзія за при́водом Гулака́-Артемо́вського, а в Полта́вщині за при́водом Котляре́вського, так и в Черні́говщині, незна́ть извідкіля́, повіну́ло тогді́ по ти́хих хутора́х поэти́чнім на́дихом, и козакува́тий сусі́д на́шоі „молодо́і княги́ні“ був самоста́йнім о́рганом ново́го почуття́ на́ціі.
Беручи́ сю люди́ну в ці́лости, му́шу сказа́ти, що був се чоловя́га з вели́ким приро́днім да́ром; та, на біду́ собі́, з ні́женськоі го́голевськоі гимна́зіи шу́рхнув у військо́ве това́риство, в кирасі́ри здае́цця, а до́бре там загартува́вшись, чи то, мовля́в той, „приви́кнувши до слу́жби“, устря́в, дома́торствуючи на господа́рстві, між таки́х приятелі́в, про котри́х сам говори́в по́часту: „вели́кий не́дурень ви́пити“!
Ви́пити й сам він був не́дурень, та ссо́вувувався з глу́зду в ка́ртах: бо пройграва́в ти́сячу за ти́сячею, и з бага́того па́на зроби́всь убо́гим панко́м. Нещасли́ве закоха́ннє с сестро́ю на́шоі „молодо́і княги́ні“, котру́ не схоті́ли одда́ти за пъяно́го картовника́, ще часті́йш почало́
