Сторінка:Хуторна поезія.djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

„Молодой человѣкъ“! промо́вив з импера́торською пова́гою Орло́в до пла́чущого бідола́хи, спра́вді ще ду́же молодо́го хло́пця: „это вамъ дѣлаетъ честь, что вы такъ великодушно оправдываете пріятеля.“

А по́тім ка́же до Ду́бельта: „По моему докладу, его величеству благоугодно было освободить благороднаго юношу отъ заключенія въ кръпость. Отправьте его въ Петрозаводскъ; рекомендуйте губернатору, какъ отличнаго молодаго человѣка, и чтобъ далъ ему хорошее мѣсто“.

Як ба́чимо, ся дітво́ра не була́ собі́ и без благоро́дзтва. Вона́ таки́ про нёго чува́ла. Та хто ж сёго́ не зна́е, що й між чле́нами свято́і инквизи́ціі бува́ли благоро́дні лю́де?

Тим ча́сом листи́ моі́ с столи́ці до кия́н поклада́ли докла́ччики перед верхо́вними без-зако́нними су́ддями, и чого́ в мене́ по тим листа́м допи́тувались, те я му́сив тут же, відказа́вши, писа́ти. У ме́не пита́ли: „Для чего вы подписывались рукою властною, какъ малороссійскіе ге́тманы“? — „Что означаютъ въ вашихъ письмахъ слова: не разговоры, а дѣла должны поглощать ваше время“? — „Какъ понимать фразу: тогда отъ вашихъ словъ, какъ отъ трубъ, падутъ стѣны іерихонскія“? и т. д. и т. д. За три́ццять пять літ уся́кого ли́ха и вся́коі турбо́ти, я вже й позабува́в бага́цько с хлопя́чоі іх и́грашки.

Памята́ю одна́кож до́бре, як по́дано міні́ раз ви́писку з моіх листі́в, щоб я на не́і відписа́вся. Прочита́вши, я сказа́в; „От по́сі моі́ слова́, а дальш напи́сано чию́сь ви́думку“. И, як спра́вді в автокгра́фі моі́м не знайшло́сь фалшо́ваноі при́писки, я, з вели́коі доса́ди, забу́в, що сиджу́ в ле́вовій пе́льці, и поча́в здо́рово лая́ти своі́х су́ддів. „Хиба́ ж причи́нен царь у тому́, що́ ви ко́іте“? гука́в я на ввесь розбиша́цький верте́пъ. „Та 'ж не ёму́,