ни́тниці с таки́м пова́жним чоло́м, з яки́м, пе́вно, вислухо́вував уся́чину той коня́ка, що Гелиогаба́л настанови́в старши́м над ри́мським сена́том.
„Повѣсть объ Украинскомъ Народѣ“ написа́в я для па́ні Иши́мовоі, що вчи́ла дочку́ Плетнёва и видава́ла журна́л для діте́й, „Звѣздочку“. Се було́ зро́блено при́хватком, par complaisance для до́броі до ме́не, чужозе́мця, осо́би, и всёго́ 200 примі́рників одпеча́тала вона́ на моі подару́нки знако́мим лю́дям. У про́дажу сіе́і кни́жечки я на́віт и не пуска́в. Прему́дрий мій ареопа́г зроби́в з не́і проклама́цію. „Се ж ва́ша цензу́ра дозво́лила печа́тати“, каза́в я своі́м лю́бим кри́тикам. „Що́ ж ви тепе́р міні́ погро́жуете“? Та, ма́буть, кри́тика одну́ ма́е вда́чу и в журна́льних кага́лах, и в таки́х синедрио́нах, як Тре́йтє Одділе́ннє.
Про мою́ нісені́тницю напи́сано таки́й докла́д, мов нови́й Катили́на гру́кав у воро́та ново́го Ри́му, и я сам ба́чив, як га́рно, прега́рно, мов кгравиру́ючи про́пись, перепи́сував сю цицеро́нівщину — не пи́сар, ні! чино́вник генера́льского ра́нгу, чолові́к сам по собі́ добря́щий, як и Гишпа́нець Торквема́да. Ми вдвох іі́ и шчи́тували, щоб, храни́ Бо́же, не було́ яко́го про́пуску в прему́дрім тво́рі.
Я вже сказа́в, що мудреці́ Тре́йтёго Одділе́ння були́ собі́ не без благоро́дзтва. Тепе́р скажу́, що були́ вони́ й не беш че́сности, та й не без мо́зку. Вони́ таки́ рошчовпа́ли и рошшоло́пали, що олимпи́йському громове́рсцеві не ли́чить ля́скати блискави́цею над жме́нею соло́ми: бо й спра́вді ся діцька по́вість була́ жме́нею соло́ми без зе́рна. Пра́вила вона про таки́й Украі́нський на́рід, яко́го ніко́ли не бува́ло на сві́ті. От и зосмі́лилась всеподдані́йше ходата́йствувати в царя́, що дово́лі вже я попому́чивсь за три мі́сяці Пила́тівського истяза́ння в Тре́й-
