Цю сторінку схвалено
Уме́рла ти в своі́й весні́ роскі́шній, Уме́рла, — мо́же ж, на твоі́й моги́лі Цвіте́ кали́на, соловъі́ співа́ють? Уме́рла ти в своі́й красі́ роскі́шній, Пога́сли о́чі, знемогли́ся ру́ки. Оце́ твое́ наслі́днєе пото́мство, Твоя́ свята́я па́мять, ві́чня сла́ва, — Вони́ в тобі́ взяли́ нача́ло жи́зні, Тебе́ й гризу́ть, аж по́ки догризу́цця Тогді́ поче́знуть, як мара́ нікче́мна, Без о́бразу, без на́зви, без озна́ки, Ти ж, паньмату́сю, перед Бо́гом ві́чним, Мов перед со́нцем ра́няшня роси́на, |