Ті́лько, де ні́ оберну́ся,
Де ні ки́ну о́ком,
Всю́ди в ме́не луги, лу́ки
И поля́ широ́кі.
На́віть Чо́рне мо́ре, Ля́ше,
И те Ру́ським зве́цця…
Чи й воно́ ж нам бу́де вку́пі?
Як тобі́ здае́цця?
Ти над Ви́слою узе́ньку
Зайняв займанщи́ну, —
Як же ми́слиш роспросте́ртись
На всю Украі́ну?
Чи снаги́ ж у те́бе ста́не
За Лима́н сягну́ти,
И все дре́внє Русови́ще
До себе́ згорну́ти?
Лях.
Аби́ ти мене́ держа́вся,
Ру́сине мій бра́те,
Бу́де на́ше панува́ннє
На ввесь світ бага́те.
В оксами́тах та сае́тах
Бу́демо ходи́ти,
Істи сла́сно, и венге́рське
Пугара́ми пи́ти.
