Сторінка:Хуторна поезія.djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Коли хо́чеш, Ля́ше, спра́вді
З Ру́сином брата́тись,
Му́сиш с па́на чолові́ком
Громадя́нським ста́тись.

Му́сиш ту призна́ти пра́вду,
Що Русь Ру́ссю бу́де,
До́кіль бу́дуть ру́ське сло́во
Промовля́ти лю́де.

Оберни́ся ж, Ля́ше, се́рцем
Сми́рним до приро́ди,
Що втворя́е й череду́е
Ца́рства и наро́ди.

Помага́й цвісти́ живо́му,
Ховай ме́ртве з на́ми, —
И сини́ твоі́ жживу́цця
З на́шими синами.

Рід прихо́дить и прохо́дить,
Со́нце сві́тить ві́чне:
Все зника́е, зостае́цця
Ті́лько чолові́чне.

Воно — со́нце животво́рнє:
З нёго си́ла й во́ля;
И беспе́чне ща́стє па́нське,
И проста́цька до́ля.