Сторінка:Хуторна поезія.djvu/79

XIII.

ВАРИЯ́ЦІЯ ПЕ́РВОІ ДАВИ́ДОВОІ ПСА́ЛЬМИ.

Куй неискушенное сребро, и очистится чисто все: убивай нечестивыя отъ лица царева, и исправится въ правдь престолъ его.

Притч. Солом. XXV, 4, 5.

Душе моя убогая,
Лишенько с тобою!
Упъемося отрутою,
В кризі ляжем спати,
Пошлем думу аж до Бога
Ёго роспитати,
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?

Шевченко.

Блаже́нний, хто пряму́е би́тим шля́хом,
Котри́й до ла́сощів уся́ку по́гань на́дить,
Хто не тріво́жицця спасе́нним стра́хом,
Що до поги́бели широ́кий путь прова́дить.

Блаже́н, блаже́н той муж прему́дро ни́ций,
Що й не загля́дуе, мовля́в, до нечести́вих,
Кого́ лестя́ть баби́ и молоди́ці,
Що він собі́ мовчи́ть сере́д люде́й злосли́вих,