Та хи́лицця під грі́шничі зако́ни,
Та зна́е, що́ у день, а що́ в ночі́ роби́ти:
Баба́м низькі́ одва́жуе покло́ни,
И вмі́е молоди́ць деся́тками люби́ти.
Росте́ сей муж, мов де́рево роскі́шне:
Баби́ ёму що-дня́ корі́ннє полива́ють,
Жінки́ ёго́ за сло́во лю́блять пи́шне,
А чолові́ки іх вели́ким объявля́ють.
Я не таки́й, о Бо́же мій правди́вий!
Я все прики́дливе, усе́ зловре́дно та́йне,
Як чолові́к во и́стину злосли́вий,
Ясу́ю всю́ди, щоб було́ між ми́ром я́вне.
Не зна́ючи, чого́ до це́ркви хо́дять,
Вчаща́ю залюбки́ в ту нечести́ву ра́ду,
Де бра́ччики шука́ють и знахо́дять,
Як в се́рце громадя́н всели́ти суд и пра́вду.
И не хилю́сь під грі́шничі зако́ни,
Що грі́шники веля́ть до іо́ти виповня́ти,
Прити́снувши темно́ти милио́ни,
И заказа́вши ім про во́лю міркува́ти.
