Сторінка:Хуторна поезія.djvu/91

XVII.

ГИМН ЕДИ́НОМУ ЦАРЕ́ВІ.

Онъ между нами жилъ
Средь племени ему чужого; злобы
Въ душѣ своей къ нам не питалъ онъ; мы
Его любили…

Пушкинъ.

Ти наш, дарма́ що між боя́р кудла́стих
На світ роди́всь, як між ведме́дів ди́ких.
Бес те́бе нам прийшло́сь би всім пропа́сти,
Бес по́двигів и праць твоі́х вели́ких,

Ми „пра́ведним царе́м“ тебе́ прозва́ли
Ще аж тогді́, як на́ші людоі́ди
З Мазе́пою та Шве́дом наклада́ли,
Не чу́ючи Полта́вськоі побі́ди.

Коли́ попи́ хоть в тім не помили́лись,
Що всі святі́ та пра́ведниі ду́ші
На небеса́х рядо́чками осі́лись
И простягли́ до нас носи́ та у́ші,