Сторінка:Хуторна поезія.djvu/92

То пе́вно й там, де вже ані́ печа́ли
Не ві́дають, мовля́в, ні воздиха́ння,
Вони́ тебе́ старши́м своі́м обра́ли,
Щоб ти впиня́в попі́вське глумува́ннє:

Що до небе́с драби́ну приставля́ють
Из молито́в та при́носів нечи́стих,
И в Бо́жий рай пали́вод посила́ють,
Стари́х блудни́ць та и́ноків баси́стих.

Молю́ ж тебе́, зопхни́ з небе́с драби́ну,
Щоб сторчака́ леті́ли голова́ми
На тих свято́ш, що збо́втали Вкраі́ну
У ро́збовток своі́ми молитва́ми.

Патро́не наш, засту́пнику небе́сний!
Одкри́й нам путь в висо́кі високо́сті,
Справде́шній путь, щоб грі́шний люд, та че́сний,
Наві́дувавсь до те́бе с пе́кла в го́сті.

Тогді́ з небес нам ро́зум возсия́е
Замі́сь тих хмар, що сте́люцця тума́ном,
И грі́шний мир святи́х тих роспізна́е,
Що на землі́ живу́ть сами́м обма́ном.

Не ро́збовтком, ійце́м здоро́вим бу́де
Замо́лена, зату́ркана Вкраі́на;
Наста́нуть в ній твого́ покро́ю лю́де,
И ви́паде у те́бе з рук дуби́на.

На небеса́х твій дух возвесели́цця,
Ввесь Ру́ський Світ, мов со́нце, осия́е,