Сторінка:Хуторна поезія.djvu/94

XVIII.

ГИМН ЕДИ́НІЙ ЦАРИ́ЦІ.

Какъ ночью звѣздъ слезя по небу протяженна,
Дѣяній вашихъ цѣпь в потомствѣ возблеститъ.

Державинъ.

„Вели́кий світ“, цари́це на́ша рі́дна!
Пога́с еси́, и тьма наш мир окри́ла:
Сліпу́емо, сліпо́ти че́лядь бі́дна!
Прибо́ркано усі́м орля́ткам кри́ла.

Старі́ орли́ давно́ поровліта́лись:
Прина́див іх Парна́с, або́ Валга́ла;
На и́грашку дітво́рі ми зоста́лись,
Дрібно́ті, що після́ тебе́ наста́ла.

„Вели́кий світ“! ти спра́вді світ вели́кий
У фо́кусі зібра́ла коло се́бе́,
Дарма́ що вік, роспу́щений и ди́кий.
Свою́ печа́ть накла́дував иа те́бе.