море по коліна“. Це зможення переходить що раз вище аж до задуру, до запаморочення ума. Пяниця перестає бути самим собою, паном своєї волі, котра цілком зломана. Людина не в силі поконати себе, що, мовляв, „я того хочу, а того не хочу“, лише піддається без опору хвилевому настрою без надуми, не здаючи собі з того справи, які це матиме наслідки.
Поміркуймо: що значить сила волі.
Йде чоловік дорогою і довідується від когось дуже добру, веселу новину. Він стає такий радий, що „скакавби з радости“, але погадає собі, що на вулиці скакати не годиться, бо люде будуть сміятися. І він того не зробить. Значить, у нього була сильна воля здержатися від такого смішного поведення. Другого знову тверезого чоловіка чепиться на вулиці якась напасть і розсердить його. Таки аж рука свербить вдарити по пиці напасника. Але зараз розгадається, що з цього може вийти, і знову його воля повздержить його від такого кроку.
Ну, а йде вулицею пяниця. Він такий радий, бадьорий, хоч не має причини радіти. Він тямить, що у нього в хаті якась біда, що радше плакати, як радіти. Та він на це не зважає, стане співати, танцювати на вулиці, вівкати. Люде придивляються і сміються, та йому байдуже. Він добре знає, що робить дурне, та у нього воля така зломана і безсильна, що він не в силі устоятися спокусі, й стає посміховиском усеї громади.
Чому і через що у пяниці воля така немічна, охляла?
Др. Форель, учений світової слави і дослідник,
