називає алькоголь галапасом мізкової кори, цеб то тої оболонки, котра вкриває мізок. В мозку сидить уся влада людського розуму. Коли той осідок розуму занедужає через затроєння алькоголем, то на тому терпить мізок і влада розуму. Можна це переказати образово так, що коли загорить хата, то й мешканцям прийшлось би загинути, колиб у час не втекли. Але розум з голови втекти не може, і мусить так довго сидіти обезсилений, поки ворог його — алькоголь звідсіля не вступиться.
Може хтось закинути мені на це таке: Хібаж я до мозку наливаю горівки?
Та я вже вище сказав, що горівка, діставшися до шлунка, розходиться з кровю по цілому тілі, і там її найбільше, де найбільше кровних проводів, а що в мозку дуже багато тонісеньких таких кровних проводів, то там і алькоголю найбільше заходить.
Це підбадьорення у пяної людини — евфорія не тріває довго. Воно степенується так, що пяниця стає неподібний до свого „я“ тверезого. Спокійний та зрівноважений стає задерливим напасником, сердиться, почуває охоту нищення всього, що під руки попадеться, хоч з того не може мати жадної користи. Другий знову чоловік статочний стає смішним, він без причини сміється, плаче, цілується з кожним, плете небилиці.
Ось послухайте, які я робив практики з пяними осами.
У серпні, коли ос найбільше літає, я налив на тарілку слабкої горівки і підправив її малиновим
