діти недолітки, хлопята й дівчата. А все те в святочних строях, вмите та вичесане, заквітчане й прибране.
Любо було глянути.
Навіть панотець Амврозій не видержав і вийшов на майдан подивитися на вулицю та послухати пісень.
Над самим вечором пригнали пастухи худобу з пасовища.
Знову новий образок. Пастухи вигукували й заганяли товар у ворота. Поважні корови та воли, гойдаючи головами, йшли до своїх загород. Вівці мекали, тиснулись в гурток, а коні розбіглися по майдані та скубали траву.
Корови й не гадали виминати вулиці, а йшли в саму середину між дівчат. Настав великий крик і сміхи, усе розбрилось.
Дід Андрій сидів із сусідом Панасом на призьбі.
Покурюючи люльки, розмовляли про господарство.
— Цього року мабуть урожай буде, — каже Панас.
— Дай Господи! Щоб лише в злу годину не вимовити…
— Ходив я сьогодні вранці в царину, — аж душа радіє, таке все повиростало.
— Щоб хоч сарани не було…
