він боявся харцизяк, або татарів ногайців. Ті напевно не вшанують нікого, а пронюхавши в них гроші, поріжуть усіх, пограбують так, що ніхто й не вгадає, де ділися…
Девлет-ґірей розставив гінців від самого Перекопу, щоб зараз сповістили його, коли появиться посольство з поворотом.
Нарешті!
Одного дня причвалав гонець з доброю вісткою, що Мустафа вертається живий і здоровий.
Девлет-ґірей велів сідлати коні й виїхав з цілим почотом назустріч.
Коли про те довідався Павлусь, не втерпів і побіг до жіночого відділу.
Сторож не хотів його пустити. Коли б це був хтось інший, сторож був би напевно штовхнув його ножем. Але цього не вільно було торкнути, бо так пан наказав усій службі.
— Та чорт з твоїм гаремом! — кричав Павлусь. — Сестру мені приклич, я її мушу зараз бачити…
Викликали Ганну.
— Ганнусенько! Мустафа вертається, будемо свобідні! — Більше не говорив нічого. Казав собі осідлати коня і побіг наздогін за почотом, але завернув з дороги.
— Яке мені діло до нього! Добре, що живе, тепер хай і зараз здохне за ту кривду, яку