руки і поніс зомлілу, вона, мов несамовита, кусала й била кулаками та розкидала татар, мов околоти.
Татарин добув ножа і штовхнув їй у груди. Кров жбухнула далеко, Палажка застогнала й повалилася мертва…
В цій хвилині Павлусь отворив очі й побачив трупа матері. Тепер вже нікому його боронити і він поліз поза хату і сховався в буряни.
Звідси міг бачити все, що тоді діялося.
Не багато було таких, що оборонилося. Татари порізали або повязали всіх, що були на майдані, а тепер уганялися за дівчатами, ловили їх, вязали й тягнули в одне місце коло церкви. Інші кинулися зганяти товар, ловити коней та грабувати. Павлусь бачив, як татарин витягнув панотця за бороду і таки під церквою відрубав йому голову. Інші татари почали витягати козацькі вози, запрягали воли та вантажили награбоване добро.
Вони раділи, мов чорти. Добича була добра, бо Спасівка була дуже багате село.
Татари розбивали сокирами скрині й витягали гроші та ліпшу одежу, а все інше кидали в огонь.
Павлусь дивився на все наляканими очима. Йому здавалося, що це якийсь страшний сон, з якого не може прокинутися. Наслухавшись нераз підніч оповідання дідуся про татар, він
