Петрові показалася сльоза в очах, він її обтер, щоб ніхто не бачив… та перехристився…
— Як же ти втік? Розкажи…
Павлусь розплакався. Козаки обступили їх, і він почав розповідати всі свої пригоди…
— От чого Петро сумний був, як сова вполудне — говорили козаки…
— Тепер, панове товариші, нам би подумати ось що — говорив Тріска: — Татарва недалеко, вона тепер вертається з тим, що награбила. Чи не скочити б на них так зненацька та перерізати, а добичу відбити?
— Воно б гаразд було! — обзивається хтось із гурту. — Тепер татарин як спутаний кінь або свиня, що добре наїсться. Він неворухливий. А воно пішла б слава, що ми відбили христіянські душі з ясиру…
— Дайте й мені старому слово сказати! — говорив дід Панас. — А відтак, коли моя мова вам не до ладу, то вже робіть, як знаєте…
— Говори, діду, говори! — гукали.
— Воно було б гарно та й по-молодецьки, ось так злетіти на татарву та відбити добичу. Та ось воно говориться: не скачи в воду, як не знаєш броду… Ми не знаємо, кілько поганців є. Я гадаю, що їх буде більше, як нас. Якби менше, вони б не важилися нападати на Спасівку. Там були славні лицарі, січовики, а було їх багато. Ну, коли б ми так напали на Спа-
