— Не будь надто цікавий, а то в пекло попадеш! Роби, що велять, збирайся.
— Куди ж ви мене?
— Побачиш, візьму тебе з собою.
Павлусь вхопив миттю пістоль і натягнув курок…
Та заки вспів стрілити, харциз копнув його ногою по руці, і пістоль випав геть з руки.
— А диви, жаба! До пістоля береться!
Харциз одною рукою придержав Павлуся, а другою звязав йому мотузом руки.
— Дядечку, пустіть мене! — просився Павлусь, аж плакав. — Я так із страху, ви мене страх налякали… я далебі нічого… я за сестрою шукаю… її татари в ясир взяли. Пустіть, дядечку… пустіть; Бога за вас молитиму, а то я припізнюся.
— Ну, заспокійся! Я тобі дорогу до татарів покажу, та вибач, що тебе трохи спутав, ти кусати любиш…
Розбишака осідлав коня. Він зараз зміркував, що в сідлі є гроші, бо усміхнувся. Пістолі заткнув собі за пояс, а шаблю шпурнув геть, бо йому такої малої не треба.
Павлусь мало не розплакався за своєю шаблею.
Харциз скочив на коня і посадив Павлуся наперед себе.
— Ну, тепер поїдемо до татар!…
