Сторінка:Чайковський А. Петро Конашевич Сагайдачний. Відень, 1917.djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

стрягла у мілинї, поки її козаки не спалили. Другий турецький паша підплив аж під саму Запорозьку Сїч, а не заставши там нїкого, забрав кілька гармат, спалив кілька човнів, та й повернув у Царгород — уласкати розлючене султанське серце добичею.

У всїх тих походах бачимо ґенїяльний провід Сагайдачного.

III.

Заходить питаннє, що спонукувало Сагайдачного до таких безнастанних, систематичних набігів на мусульманську землю. Жадоба добичі, відплата за христіянські злиднї, освободжуваннє з неволї христіянських бранцїв, — були для Сагайдачного надто буденні причини. У його на оцї були дві инші, великі цїли: розріст козацької сили й ослабленнє Польщі.

Сагайдачний виступає на полїтичне поле недовго по страшнім розгромі Лободи й Наливайка на Солоницї 1596 р. Не міг він не бачити того приниження, в яке попало козацтво й православна віра. Він знав, що козацтво на сю пору було за слабе, щоб шукати відплати на Польщі. Треба було шукати союзника, сильнїйшого від неї, щоб допоміг Польщу ослабити, коли зовсїм не знївечити. Бо тільки при слабій Польщі могла Україна розвивати ся і жити своїм життєм.

Таким союзником могла бути тільки Москва або Туреччина.

Православна Москва була тодї також ослаблена міжусобицями. Зоставала ся Туреччина. Входити з нею в явний союз Сагайдачний не міг, бо народ не був би допустив до сього. Сагайдачний загнув собі инший неменше успішний плян: силою факту зробити Туреччину своєю союзницею, так, щоб нї світ сього не бачив і вона сама щоб сього не догадувала ся.

Знаючи, що Туреччина запише усї козацькі походи на рахунок Польщі, подбав, щоб сей рахунок випав як найбільший. Коротко кажучи, він бив і рвав Туреччину на те, щоб Туреччина била Польщу. Сильна й велика Туреччина придавить слабшу Польщу, знесилить її. Ті міркування великого гетьмана здїйснили ся. По кождім козацькім набігу на турецьку землю наступає з боку Туреччини відплата. Турецькі паші нападають на польські землї, руйнують міста й села. Польща, бачучи таку небезпеку для себе, мусить забігати ласки у козаків, бо знає, що без них не дасть ради нї Туркам нї Татарам.

 
— 7 —