усякої всячини. Остапові давали щонайкращі шматки. Коли наївся, захопив два кожухи, не питаючися, чиї вони, один постелив на землі, другим укрився й незабаром заснув твердим сном. Уранці його розбудили, дали їсти й зараз подалися в дорогу. Як заїхали в Московщину, почали вступати до московських осель. Остап мав нагоду придивитися до москалів та порівняти їх самих і їх життя до українців. Вразило його, що в Московщині все сумне, похмуре, одягнене в брудні ганчірки, в чоловіків — червоні заялозені сорочки поверх штанів, не кращі дівчата та молодиці. І пісня така якась дивна, ні сумна ні весела, не така, як в Україні.
Лежачи нераз у часі нічлігу в московській хаті на лаві під вікном, він повертався з боку на бік, не міг заснути, не було чим дихати, блощиці лазили по всьому тілі, кусали до крови. Придивившися до тієї московської нечистоти, Остап не міг їсти того, що йому давали. Їв тільки яйця.
Як уже приїхали до Петербургу, Остап був марний, виснажений. Дотого в дорозі обдерся, із нього звисало саме ганчіря. Таким не можна було йому стати перед директором хору, тимто й повели його в парню, обмили з болота, вимастили, обстригли й оголили, одягли в свіже білля й одежу, дали кілька днів відпочити і щойно тоді повели до директора.
