Раз після виступу хору перед нею, підійшла до нього, погладила попід бороду, подивилась йому в очі і спитала:
— Відки, хлопче?
— З України, козак.
— Ти вже тут довго?
— Цього літа зловили мене якісь кацапи й насилу сюди привезли.
Від цих смілих слів, та ще висловлених по-українськи, всі, що були коло цариці, зжахнулись. Директор люто поглянув на Остапа, що спокійно дивився цариці в очі. А цариця, якій сподобався і вродливий парубок і його голос, ласкаво питала дальше:
— А, ти ще не знаєш по-русски?
— Не знаю, і, либонь, ніколи не навчуся. Тяжко. Та й мова мені не подобається. Наша, українська краща.
І знову всі з переляку затетеріли. Директор то блід, то червонів. А цариця розсміялася від цих простих відповідей парубка.
— Степовик! — сказала до свого фельдмаршала Патьомкіна[1] — не зараз освоїться…
— Освоїться, ваша царська величносте, — впевняв цирицю її любчик, — ми про це подбаємо.
Остап скипів, а тимчасом цариця відійшла з Патьомкіном дальше.
- ↑ Григорій Патьомкін, коханець цариці Катерини II.; кажуть, що він був підстаршиною в московському війську, але цариці так сподобався, що вона його зробила князем, опісля фельдмаршалом (польовим маршалом) московського війська; якийсь час Катерина в усьому його слухала та його одного боялася. Коли Катерина переїздила Україну байдаком по Дніпрі, то Патьомкін, щоб їй показати, як Україна піднеслася культурно під його управою, казав понаставляти над Дніпровими берегами мальовані декорації сіл, на яких були понамальовувані прегарні села. З того пішла опісля у світ приповідка — „Патьомкінські села”. Патьомкін був великим ворогом України й козацтва, особливо — запорозького. За його намовою Катерина дала наказ генералові Текелі, щоб зайняв та зруйнував Запорозьку Січ „без проливу крови”, як стояло в наказі. При руйнуванні Січі Патьомкін чимало поживився зрабованим добром запорозького війська.
Русска мова — московська мова.
