— Ну, голос іще слабкий, тонкий, та згодом виробиться. Він іще не перейшов на чоловічий. Та це прийде, я його приймаю.
Тепер другий гаманець із рублями підсунув Заруба.
— Покищо не взяв більше з собою. Та коли ваше високородіє зволите пустити Максима під вечір до мене на заїзд, то я передам іще. Не зараз я буду тут, то краще вже відразу. Максим привіз дещо з собою, то хай би забрав собі.
— Добре, може піти. Сьогодні неділя, науки немає.
— Бувай здоров, Максиме, — сказав Заруба; — слухай у всьому панів, учися пильно, щоб я мав на старі роки з тебе потіху. А коли ти вийдеш у люди, то не забувай твого рідного батька, що допоміг вийти тобі в пани.
Старий буцім то просльозився, обняв Максима й вийшов та зараз купив коня і привів його до заїзду.
З господарем розплатився і сказав, що таки сьогодні мусить вертатися додому.
Марію повели між новиків. Вона розглядалася за Остапом, та його тут не було. Пішла до великих сіней, де хористи проходжувалися, й помітила тут Остапа. Почала в нього вперто вдивлятися, поки таки не звернув на неї уваги. Нагадував собі, що десь те личко бачив, та не міг нагадати, де. Марія
