столі й поцілила третього москаля в самі груди. Заруба почав рубати ще тих двох, як Остап підбіг до шостого, що держав коні за поводи, і скалічив йому руку.
— Сюди до мене! — кричав Остап.
Підбігла Марія. Він передав їй шестеро коней, а москаля із зраненою рукою приволік до вогню.
Заруба підпалив ватру.
— Скажи мені, голубчику, хто вас післав нас здоганяти?
— Поліція… Післав нас поліцмайстер здогонити вас і привести в кайданах вас двох, а старого можна нам було й убити. Перевяжіть мені руку й пустіть. А ви, сякі-такі, не втечете, піде друга погоня.
— Не вийдеш ти від нас живий, щоб другу погоню на нас спровадив. — Заруба рубнув його по шиї. — А нам, діти, не можна тут довше залишатись. Шукаймо іншого місця. Тепер нам повелося, та як буде далі, Господь знає. Сідлаймо коні і в дорогу! Московські коні заберемо теж, і зброю. Воно придасться. А де Марія?
— Пильнує московських коней.
— Маріє, з кіньми сюди!
Марія привела шестеро добрих коней. Перешукали сідла, забрали, що було навючене.
— На ці коні навючимо пашу для коней і те, що знайдемо для себе.
