в їх дірявих кишенях.. За це нам дають улесливі слова, доки піднесений їм подарунок не згине в їх кишенях. Тимто, сину, не сподівайся гараздів на Січі. Що́ з нами ще станеться, годі вгадати.
— Мені здається, тату, що на Січі буде багато таких покривджених, як і ми. Зберемо ватагу сміливців і помстимо нашу кривду.
— Правда, таких там цілі сотні, але досі вони нічого не зробили…
— Може не було доброго проводу…
Заруба на це не сказав нічого. Замовк і Остап.
Тимчасом на сході зарожевіло небо, нічна степова живина замовкла, пробудилися пани дня. Великий орел, мов корабель по синьому морю, плив повагом під блакитним небом. За ним летів шуліка, зірвалося до лету стадо диких голубів та куропаток. Із високих піднебних просторів почувся крюкіт журавлів. З-перед коней зірвалося стадо диких кіз і пропало у високій траві. Степ ожив.
— Тату, як тут гарно! — вирвалося Остапові.
— Гарно, сину! Гарна наша Україна. Саме в тому наше нещастя, бо через те на неї всяка погань руку простягає. Коли б тут, замість тієї краси, та були скелі й каміння, ніхто б на них не полакомився…
Ознаки балки росли на очах. Виростали дерева. А соколине око старого козака помітило дим, що виходив з-поміж дерев.
