Що для містера Піквіка і його компаньйонів обидва кандидати не являли великого інтересу, то й відповісти на запитання було не легко. Опинившися перед такою задачею, містер Піквік згадав про свого нового друга — містера Перкера.
— Ви знаєте джентлмена, Перкера на імення? — спитав він.
— Безперечно, сер. Це — уповноважений містера Сламкі.
— Він — Голубий, я думаю?
— О, безсумнівно, сер.
— Тоді і ми голубі, — заявив містер Піквік, але, спостерігши, що слуга підозріло поставився до його досить безпринципної заяви, витягнув свою візитову картку й просив передати її містерові Перкерові, якщо той удома. Слуга вийшов і, зараз же повернувшися, запросив містера Піквіка до просторої кімнати на першому поверсі, де за великим столом, заваленим книгами й паперами, засідав містер Перкер.
— А, дорогий сер, — промовив чоловічок, ідучи назустріч містерові Піквікові. — Дуже, дуже радий вас бачити. Сідайте, прошу. Ви таки зацікавились нами приїхали подивитись на вибори. Га?
Містер Піквік одповів позитивно.
— Гарячий буде бій, — сказав чоловічок.
— Вельми щасливий чути це, — затер собі руки містер Піквік. — Я страх як люблю бадьорий патріотизм, у чім би він не виявлявся. Отже, кажете, буде бійка?
— Та ще й яка, — запевнив чоловічок. — Ми поскупали на цей час усі ресторани в місті й залишили противникові самі пивниці. Ловка політика, дорогий сер! — Чоловічок засміявся й узяв здорову понюшку табаки.
— А що ви думаєте, які будуть результати виборів?
— Трудно сказати, дорогий сер. Сумнівна річ, — одповів чоловічок. — Фіцкінові аґенти заховали тридцять три голоси у возовні „Білого Оленя“.
— У возовні? — здивувався містер Піквік, вражений другим, таким майстерним, проявом політики.
— Вони зачинили їх і триматимуть там до слушного часу, — пояснив чоловічок. — Це вони зробили, щоб перешкодити нам перейняти їхні голоси. А тепер, якби
