Незабаром розпочався концертовий відділ. Спершу виступили чотири співаки в екзотичних убраннях і, ставши під яблунею, щоб мати мальовничіший вигляд, виконали кілька своїх національних пісень. Це, здавалося, було не дуже важко, бо ввесь секрет співів полягав у тім, що троє артистів рохкали, а четвертий пугикав. По закінченні, під загальні оплески, цього інтересного нумера якийсь хлопець став поратись із стільцем. Він плигав на нього, пролазив під ніжками, падав разом із ним на землю, крутився круг його і робив усе, що можна робити з стільцем, не сідаючи на нього. Нарешті він зав'язав свої власні ноги краваткою круг своєї шиї і показав, з якою легкістю людина може прибрати вигляду збільшеної жаби. Цей номер захопив усіх глядачів. Після того слабкий голосок містріс Пот процвірінькав щось, з чемности взяте за романс. Проте це було дуже класично й цілком у дусі Аполлона, бо Аполлон був композитор, а композитори зрідка бувають хорошими виконавцями не лише чужих, а й своїх творів. Далі продеклямувала свою славетну „Оду жабі, що конає“ містріс Гантер. Ясно, що й повторено ще раз і, напевне, довелося б повторити і вдруге, якби переважна більшість гостей, думаючи про сніданок, не присоромила решту за таке зловживання з добрости містріс Гантер. Хоч як щиро виявляла авторка бажання повторити оду ще раз, та шляхетні гості не дали їй на це своєї згоди, і скоро тільки відчинили двері їдальні, всі, хто бував тут передніш, ринули наперед з можливою швидкістю. Було бо добре відомо, що, запросивши в гостину сто чоловіка, містріс Гантер готувала сніданок тільки на п'ятдесят осіб — „левів“, даючи дрібнішим тваринам на волю дбати про себе самим.
Господиня з переможним виглядом озиралась навкруги. Містер Тапмен частував кількох дам омаровою салатою, виявляючи при цьому маніри, ніколи не бачені в бандитів. Містер Снодграс, зовсім одтіснивши молодого критика „Ітонсвілської Газети“, зайшов у палкі суперечки з молодою леді, що теж була поетка, а містер Піквік чарував усіх без винятку. Здавалось, знамените товариство зібралося все, коли містер Гантер, що за таких випадків мусив стояти коло дверей і
