На третій день по сніданкові в маєтку містріс Гантер піквікці, що залишились в Ітонсвілі, дістали від містера Піквіка листа, де славетний муж просив їх негайно приїхати в Бері.
Хоч як приємно проводив час у товаристві мадам Гантер містер Вінкл, але він не вагаючись приєднався до своїх друзів, і на другу годину вдень всі троє вирушили в путь. Ми мали вже нагоду говорити про дорогу, якою нещодавно проїхали містер Піквік із Семом, і тому не наводимо тут дуже поетичного опису її чар, майстерно зробленого містером Снодграсом.
Біля дверей готелю Янгола їх зустрів містер Велер. Під проводом цього джентлмена вони пройшли до кімнати містера Піквіка і були дуже здивовані, а містер Тапмен навіть зніяковів, побачивши там старого Вордля й Трандля.
— Як ся маєте? — спитав старий, стискуючи Тапменові руку. — Не хнюптесь і не розводьте сантиментів. Тепер уже нічого не поробиш. Заради неї я хотів був, щоб ви побралися; але за вас я радий, що ви уникли цього. Такий моторний молодець, як ви, знайде собі колись кращу дружину. Га? — І, зробивши це втішне зауваження, Вордл поплескав містера Тапмена по спині й зареготав од щирого серця.
— Ну, а ви як, мої хватські хлопці? — запитав старий джентлмен, замінявшись привітаннями з містером Вінклем і містером Снодграсом. — Я оце тільки но казав
