стояла немолода вже леді в жовтих папільйотках і розчісувала те, що дами звуть у себе буйним волоссям. Неуважлива леді не тільки зайшла в чужу кімнату, а, очевидно, збиралась і залишитись тут на цілу ніч, бо принесла з собою нічник під дашком і з обачности поставила його в таз із водою, де він горів як величезний маяк серед маленького ставка.
— Боже мій, ото жахливе становище! — подумав містер Піквік.
— Хм! — кахикнула леді, і голова містера Піквіка пірнула за запону.
— Ніколи не бував я в такому прикрому становищі, — казав до себе бідний Піквік, і його пройняв холодний піт.
Та бажання бачити все, що діялось у кімнаті, перемогло острах, і містер Піквік знову виткнув голову Картина була ще гірша. Немолода леді кінчила лагодити свою зачіску, убралась у мережаний чепець і замислено дивилась на вогонь у коминку.
— Що далі, то гірше, — подумав містер Піквік. — Треба щось робити. З самовпевненої поведінки леді мені ясно, що я потрапив не в свою кімнату. Якщо я озвуся до неї, вона збудить увесь дім, але коли я залишусь тут, наслідки можуть бути ще прикріші.
Нема чого й казати, містер Піквік був один з найскромніших і найделікатніших людей. Думка показатись леді в нічному ковпаку страхала його, а він, як на те, занадто затягнув кляті поворозки і ніяк не міг розв'язати вузла. Лишався тільки один вихід. Містер Піквік заховався за запоною і голосно кахикнув.
— Га-гм!
— Праведне небо! — скрикнула немолода дама. — Що це таке?
— Це… це… тільки джентлмен, мадам, — заспокоював її містер Піквік з-за запони.
— Джентлмен! — зойкнула перелякана леді.
— Все пропало! — майнула думка в голові містера Піквіка.
— Сторонній чоловік! — репетувала леді. Ще хвилинка — і весь будинок був би на ногах. Дама метнулась уже до дверей.
