Перейти до вмісту

Сторінка:Чарлз Діккенс. Посмертні записки Піквікського клубу. 1929.pdf/194

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зв'язано було з труднощами, то подорож на гору здавалася незрівняно труднішою. В усіх напрямках ішли ряди кімнат, оздоблених коло дверей чобітьми щонайрізноманітніших розмірів, фасонів і фірм. Двадцять разів повертав він ручку дверей кімнати, що достеменно нагадувала його спальню, але брутальний оклик „що треба?“ примушував його тікати з надзвичайною швидкістю. Він доходив аж до розпачу, коли його увагу взяли на себе відчинені двері. Він глянув усередину. Нарешті! В кімнаті стояли два ліжка так само, як, він то чудово пам'ятав, стояли вони в його спальні, і в коминку жеврів ще вогонь. Свічка, не дуже довга й тоді, як він її одержав, через протяги в коридорах, згоріла швидше, ніж звичайно, і погасла скоро тільки він причинив двері. „Нехай“, подумав містер Піквік, „я можу роздягтися й при світлі коминка“.

Ліжка стояли обабіч дверей, і між кожним з них і стіною було досить міста для плетеного стільця, куди сідали перед тим, як лягали спати, і після того, як уставали з постелі. Засмикнувши запону на своєму ліжкові з боку дверей, містер Піквік сів на стілець і не кваплячись скинув з себе гетри й черевики. Потім він зняв та дбайливо поскладав фрак, камізельку й краватку, витягнув свій плетений нічний ковпак, закріпив його на голові й пов'язав під підборіддям, як то завжди робив, поворозочками. Він саме лагодився розбиратись далі, коли на заваді йому стала несподівана перепона — в кімнату ввійшов хтось із свічкою і, причинивши двері, поставив її на туалетний столик.

Особа ввійшла так тихо, що містер Піквік не мав змоги ні озватись, ні спинити її. Хто б це міг бути? Злодій? Яканебудь зловмисна людина, що бачила, як він повертався з годинником у руках? Що його робити? Єдиним способом побачити таємничого гостя, не наражаючись на небезпеку бути ним викритим, було взлізти на ліжко, розсунути запону та глянути в кімнату. До такого маневру він і вдався і, наклавши окуляри та притримуючи руками запону, вистромив крізь отвір голову в нічному ковпаці.

Глянувши, містер Піквік мало не знепритомнів з жаху й сорому. Спиною до нього коло туалетного столика