вульґарно, і тому я не раджу тобі цього способу. Отруїся, Семюєле, отруїся, синку, і ти ніколи не шкодуватимеш.
По цих дружніх словах містер Велер промовисто зирнув на свого сина, повернувся на закаблуках і повільно вийшов з кімнати.
В споглядальному настрої, викликаному зворушливою промовою батька, містер Семюєл Велер і собі пішов з готелю „Великого Білого Коня“. Попоблукавши деякий час, він опинився в дуже відлюдній містині — якомусь дворі. Сем збирався був, уже уходити, коли хвіртка в зеленому паркані, що відділяв садок у кінці двору, одчинилася, і з садка вийшов чоловік. Чоловік той щільно зачинив за собою зелену хвіртку і швидкою ходою попростував до містера Велера. Та тільки встиг він кинути на Сема оком, як змінився на виду й спинився, ніби вагаючись, куди йти далі. Зелена хвіртка була щільно причинена і, щоб вийти з двору, він мусив був пройти повз містера Семюєля Велера. Не бачивши іншого виходу, незнайомий зрушив з місця й пішов ще хутчій, як передніш, дивлячись просто перед себе. Найбільш незвичайним у ньому було те, що вія кривив своє обличчя в найжахніші та найдивовижніші гримаси.
— Дивно, — промовив містер Велер, коли незнайомий наблизився до нього. — Я міг би заприсягтись, що це він. Але його тут тільки кармазинова ліберія та чорне волосся. Щодо обличчя, то такої пики я ще ніколи не бачив.
Під цю хвилину незнайомий скривив незносно огидну гримасу. Проте, йому довелося пройти зовсім близько Сема, і метке око цього джентлмена викрило під усіма кривими мінами і щось знайоме — маленькі оченята містера Джоба Тротера.
— Галло, ви, сер! — люто скрикнув Сем.
Незнайомий опинився.
— Галло! — повторив Сем ще лютіше. Людина з викривленим обличчям цікаво глянула в один бік двору, потім — у другий, далі подивилася на вікна найближчих будинків, словом — скрізь, тільки не на Сема Велера — і лагодилась іти далі, коли її спинив новий оклик.
— Галло, ви, сер! — утретє згукнув Сем.
