що не встиг містер Грамер упасти, як Вінкл завзято атакував маленького хлопчика, що стояв коло нього. Не бажаючи, як справжній християнин, застукати ворога розполохом, містер Снодграс попередив, що зараз починає, і невимушено заходивсь знімати фрак. Його зараз же оточили й заарештували, і ми мусимо сказати, що ні він, ні містер Вінкл не зробили ні найменшої спроби звільнитись самі або звільнити містера Велера, що після запеклої боротьби примушений був здатись потужнішому ворогові. Похід вишикувався знову. Носії стали на свої місця, і всі пішли далі.
Обурення містера Піквіка підчас цих подій не можна списати. Він бачив, як Сем розкидував на всі боки вартових, але більше нічого не міг бачити, бо дверці не відчинялися, а запони не відслонялися. Нарешті, за допомогою містера Тапмена йому пощастило виважити покрівлю портшеза. Тоді, стеребкавшись на сідало і спираючись рукою на плече Тапменове, славетний муж звернувся до юрби з промовою, розповів про неприпустиме з ним поводження і просив запам'ятати, що на його слугу напали на першого. Так вони й добулись до будинку судді: носії бігцем, бранці назирцем за ними, містер Піквік провіщаючи, а натовп — галасуючи.
