— Гей-гей, — перебив самого себе маленький чоловічок, — десять на десяту. Треба йти, дорогий сер. Порушення обіцянки одружитись… на таких справах у суді завжди буває повно люду. Звеліть краще покликати кеба, дорогий сер, а то ми можемо запізнитись.
Містер Піквік зараз же подзвонив, і за кілька хвилин чотири піквікці з містером Перкером на чолі їхали до Гільдголя каретою, а Сем Велер, містер Лявтен і синя торба з документами поспішали за ними в кебі.
— Лявтене, — сказав Перкер, коли вони ввійшли до залі засідань, — примістіть друзів містера Піквіка в ложу для практикантів, а він сам сяде поруч зі мною. Сюди, любий сер, сюди!
Взявши містера Піквіка за рукав, маленький чоловічок провів його до низенької лави, що стояла під пюпітрами адвокатів. Такий розполіг дозволяє аторнеям шушукатись із адвокатами й давати їм потрібні вказівки підчас судоговоріння. Тих, хто сидить на цій лаві, більшість публіки не бачить, бо сидять вони зовсім унизу, спиною до неї і обличчям до суддів.
— Це, я гадаю, ложа для свідків? — спитав містер Піквік, показуючи на невеличке підвищення ліворуч од нього у формі катедри з мідяними бильцями.
— Це — ложа для свідків, любий мій сер, — ствердив Перкер, витягаючи з синьої торби, що її Лявтен поклав коло його ніг, силу різних документів.
— А тут, певно, сидять присяжні? — показав містер Піквік на дві лави за загорожею праворуч од нього.
— Так точно, любий сер, — одповів Перкер і постукав по віку своєї табатирки.
Містер Піквік у стані величезного збудження стояв і роздивлявся навкруги. На галерії було вже чимало глядачів, а за адвокатськими пюпітрами сиділо багато джентлменів у перуках; цікава збірка найрізноманітніших носів і бурців, що ними вславила себе адвокатська корпорація Англії. На превелике здивування містера Піквіка, всі вони поділилися на невеличкі групи і в найбільш невимушений спосіб обговорювали останні новини, так нібито ніякого засідання й не мало бути.
Не встиг містер Піквік оддати поклін містерові Фанкі, що, ввійшовши, сів на адвокатську лаву, у залі
