присяжних, що складають дуже високу ціну їхній проникливості, і дозволяє виявити свій ораторський хист в найкращому світлі. Добре вплинуло й це слово, бо багато присяжних зараз же заходились робити обіймисті нотатки.
— Ви чули вже від мого освіченого колеги, джентлмени, — вів далі доктор Бацфас, чудово знаючи, що від його освіченого колеги присяжні нічого не чули, — ви чули вже від мого освіченого колеги, джентлмени, що позов складено за порушення обіцянки одружитись і що суму відшкодування визначено в тисячу п'ятсот фунтів стерлінгів. Але мій освічений колега не казав вам — бо те й не було його завдання — не казав вам нічого про подробиці цієї справи. Про ці подробиці докладно розповім вам я, джентлмени, і слова мої ствердить безталанна жінка, яка стане перед вами отут у ложі.
Зробивши на слові „ложа“ врочистий наголос, доктор Бацфас потужним ударом пястука струсонув катедру й глянув на Додсона й Фога, що захитали головами, захоплені промовистістю доктора й обурені підлотою відповідача.
— Позивач, джентлмени, — тихим і мелянхолійним голосом казав доктор Бацфас, — позивач — вдова. Так, джентлмени, вдова. Небіжчик містер Бардл, що на протязі багатьох років користався пошаною та довір'ям свого державця і святобожно пильнував його прибутків, майже непомітно покинув наш світ і перейшов туди, де вічний мир і злагода, що їх не може дати жадна митниця.
Характеризуючи цими повними захвату словами покійного містера Бардла, що сконав у пивниці від удару кухлем по голові, вчений доктор ледве стримував своє зворушення.
— За кілька місяців перед смертю він залишив нам свою подобу в особі маленького хлопчика, — провадив далі доктор Бацфас. — З цим маленьким хлопчиком на руках, єдиним, що лишилося від покійного митного урядовця, місіс Бардл зреклася світу й оселилася в тиші відлюдної Госвелської вулиці, приліпивши до вікна вітальні об'яву: „Помешкання для самотнього джентлмена. Спитати тут“. Тут доктор Бацфас спинився, щоб присяжні встигли записати цю фразу.
