програв той у кремушки і в паці, поставив йому таке характерне запитання: „Чи хотів би ти мати нового тата?“ Свідки доведуть вам, джентлмени, що приблизно рік тому Піквік почав одгоджатися з дому на більш-менш довгий час, наче готуючись поволі розірвати з моєю клієнткою. Ви побачите, проте, що він нібито вагався. Може, кращі почуття, якщо він їх має, взяли гору: на його нелюдське серце вплинули таки її врода й принадливість, та тільки одного разу повернувшися з подорожі, Піквік цілком виразно запропонував їй побратись із ним. Між іншим, він ужив спеціяльних заходів, щоб на той час у помешканні нікого не було, але в нас єсть свідчення — свідчення, мушу сказати, поневільні — трьох його друзів, що того ранку заходили до нього. Вони бачили, що позивачка лежала в нього на руках, і чули, як він пестливими словами намагався її заспокоїти.
Ця частина промови вченого доктора справила на авдиторію величезне вражіння, і, щоб підсилити ефект, він видобув з торби два клаптики паперу і, вимахуючи ними, переможно пішов далі.
— Тепер мені лишається сказати небагато. Серед документів єсть два листи, писані рукою відповідача. Листи ці промовляють за цілі томи і на ввесь зріст викривають удачу цієї людини. Це не відверті, палкі, красномовні послання, що говорить мовою гарячої пристрасти. Ні, то лукаві, коротенькі, двозначні повідомлення. На щастя, вони переконливіші за будь-які поетичні твори; треба тільки пильним і недовірливим оком глянути на них. Очевидно, Піквік писав їх з наміром збити з пантелику третіх осіб, до рук яких вони могли б потрапити. Дозвольте мені прочитати їх. Перше: „Гарсвей, 12 години. Люба місіс Б., биті котлети й підлеву з помидорів. Ваш Піквік“. Що це позначає, джентлмени? „Биті котлети й підлеву з помідорів. Ваш Піквік“. Биті котлети. Праведне небо! та ще підлева з помідорів. Невже ж, джентлмени, з щастя довірливої й чутливої жінки можна глузувати в такий негідний спосіб? Другий лист не має ніякої дати, що само по собі викликає вже підозру. „Люба місіс Б.! Повернуся додому лише завтра. Диліжанс трапився занадто забарний“. Далі знаходимо таку надзвичайно показову фразу:
