весілля. Знає, що вона сама зомліла, коли з таким же запитанням звернувся до неї містер Сендерс, і вважає, що за подібних обставин мусить знепритомніти кожна порядна жінка.
На запитання присяжних місіс Сендерс додатково повідомила, що, коли містер Сендерс залицявся до неї, вона одержувала від його любовні листи, як і всі інші наречені. Листуючись, містер Сендерс часто взивав її „качечкою“ і ніколи не вживав пестливого ймення „биті котлети“ або „підлева з помідорів“. Він особливо любив підсмажені качки. Можливо, що якби йому подобалися биті котлети або підлева з помідорів, він узивав би її й цими словами.
По закінченні допиту місіс Сендерс, доктор Бацфас ще поважніш (коли це було б можна), ніж звичайно, підвівся й голосно згукнув.
— Введіть Семюєля Велера!
Та вводити Семюєля Велера було непотрібно, бо, скоро тільки доктор вимовив його прізвище, він був уже в ложі для свідків, поставив там на підлогу свій капелюш, сперся на бильця, вірлячим оком перебіг по всій залі і навдивовижу весело глянув на суддю та на присяжних.
— Як вас зовуть, сер, — спитав суддя.
— Сем Велер, мілорде.
— Як пишеться ваше прізвище: через В або У.
— Це — справа смаку того, хто пише, мілорде, — відповів Сем. — Мені за мого життя доводилось писати його тільки раз чи два, і я писав через В.
— Правильно, Семі, правильно, — голосно схвалив хтось на галерії. — Пишіть В, мілорде, пишіть В!
— Хто це там насмілюється звертатись у такий спосіб до суду? — обурився маленький суддя. — Приставе!
— Тут, мілорде.
— Приведіть сюди цю особу. Зараз же!
— Слухаю, мілорде.
Але що пристав не знайшов „тої особи“, то він і не привів винуватця. Хвилювання в залі потроху вгамувалося, і суддя, заспокоївшись настільки, що міг говорити, спитав:
— Ви знаєте, хто це говорив, сер?
