— Невже ж ви не бачили, містер Велер, як позивачка непритомна лежала на руках одповідача, як то списували інші свідки?
— Ні, не бачив, — ствердив Сем. — Я ввесь час стояв у коридорі, і коли мене прикликали до вітальні, старої леді там уже не було.
— Слухайте, містер Велер, — промовив Бацфас, умочуючи перо в чорнило й намагаючись залякати Сема тим, що записуватиме його слова. — Ви, кажете, стояли в коридорі і не бачили того, що відбувалось перед вами. Очі у вас єсть, містер Велер?
— О, очі в мене єсть, — відповів Сем, — але річ у тім, що це — тільки очі. Якби замість їх мав я пару мікроскопів, що збільшують у мільйон разів, мабуть, тоді, я й міг би побачити щось крізь грубезні двері. Але в мене звичайнісінькі очі, і мій зір через те дуже обмежений.
Сем сказав це з виразом такої щирости на обличчі й таким лагідним тоном, що авдиторія захихикала, маленький суддя всміхнувся, а доктор Бацфас розгубився. По короткій нараді з Додсоном і Фогом, учений юриста, приховавши своє замішання, знову звернувся до Сема.
— У мене до вас ще одне запитання, містер Велер.
— Прошу дуже, сер, — добродушно відповів Сем.
— Чи не пригадуєте ви, як одного вечора, в минулому листопаді, ви відвідали місіс Бардл?
— Пригадую, і добре пригадую, сер.
— А, ви пригадуєте, правда? — зрадів доктор Бацфас. — Я завжди думаю, що ми з вами таки договоримось до чогонебудь.
— І я думав так само, сер, — одказав Сем.
— Ну, мені здається, ви прийшли до неї порозмовляти трохи про сьогоднішій суд. Га, містер Велер? — спитав доктор Бацфас, проречисто підморгнувши до присяжних.
— Я прийшов сплатити їй комірне, — відповів Сем, але ми, справді, розмовляли й про її позов.
— О, так ви розмовляли про її позов? — зрадувався доктор Бацфас, передбачаючи зробити якісь дуже важливі відкриття. — Ну, а що ж саме ви говорили про позов? Будьте ласкаві повторити нам, містер Велер.
