прикмети містера Піквіка. Але що наші читачі краще, ніж доктор Снабін, обізнані з чеснотами й заслугами цього джентлмена, то ми не зважаємо за потрібне наводити тут точні слова вченого мужа.
Після промови захисника суддя, містер Старлей, за стародавнім звичаєм, зрезюмував суть справи. Він прочитав присяжним свої нотатки, скільки міг розібрати їх, і дав деякі пояснення до заслуханих свідчень. На його думку, в разі місіс Бардл була права, містер Піквік, безперечно, був ванний. Суддя пояснив також, що коли свідчення місіс Кляпінс правдиві, то присяжні повірять їм; і можуть не вірити, якщо вони викликають сумнів. Визнавши за доведене порушення обіцянки одружитись, присяжні мають право зобов'язати містера Піквіка сплатити відшкодування в тому розмірі, який вони самі встановлять, і, навпаки — визнавши позов за безпідставний, тим самим звільняють одповідача від будь-яких витрат.
Виголосивши резюме, суддя пішов до себе підживитись баранячими котлетами й склянкою вишнівки, а присяжні, вислухавши його, пішли на нараду.
Сплинуло млосні чверть години. Суддя підгодувався. Присяжні повернулися. Містер Піквік наклав на ніс свої окуляри й дивився на старшину. Обличчя йому палало. Серце калатало сильніш.
— Джентлмени, — спитав чоловік у чорному, — чи постановили ви вирок?
— Постановили, — відповів старшина.
— На чию користь: одповідача, чи позивачки?
— На користь позивачки.
— В якому розмірі визначили ви суму відшкодування?
— В розмірі сімсот п'ятдесяти фунтів.
Містер Піквік зняв свої окуляри, дбайливо витер їх, заховав у футляр, а футляр поклав у кишеню; потім одяг рукавички і, не спускаючи з ока старшину присяжних, машинально вийшов із залі слідом за містером Перкером і синьою торбою. В одній з бічних кімнат вони спинилися, і поки містер Перкер платив судові видатки, до містера Піквіка відійшли його друзі. Наблизились до нього й Додсон і Фог, що з видимим задоволенням потирали собі руки.
