якщо ви перепросите його на письмі, склавши подиктованого мною листа.
— Перепрошу на письмі? — повторив містер Вінкл тоном щонайщирішого подиву.
— Ви, звичайно, знаєте, які наслідки матиме ваша відмова, — зимно сказав офіцер.
— Оце все вам доручено переказати саме мені? — спитав містер Вінкл у безнадійному замішанні.
— Я не був свідком вашої відмови дати свою картку докторові Слемеру, — відмовив одвідач, — і через це доктор просив мене встановити спершу, хто саме був одягнений у блакитний фрак з позлоченими ґудзиками, де виображено якийсь бюст і літери П. К.
Містер Вінкл буквально закам'янів, почувши такий докладний опис свого костюма, а Слемерів приятель вів далі:
— Відомості, що їх я тільки но відібрав у готелі, переконали мене, що власник цього фрака прибув сюди вчора вдень разом із трьома іншими джентлменами. Я тоді звернувся до джентлмена, що, очевидно, головує у вашій компанії, і він зараз же вказав мені на вас.
Якби головна Рочестерська башта зсунулася з свого місця й стала б навпрости вікон готелю, містер Вінкл здивувався б не більше. Спершу він подумав, що його пограбували.
— Дозвольте залишити вас на хвилиночку, — сказав він.
— Прошу, — погодився небажаний одвідач.
Містер Вінкл похапливо збіг до себе в нумер і відчинив свою валізку. Фрак лежав на місці, але, додивляючись пильніш, на ньому не важко було побачити сліди недавнього вжитку.
— Ну, та так воно, певне, і сталося, — сказав містер Вінкл, упускаючи фрака з рук. — Я трохи набрався минулого вечора і, невиразно пригадую, як гуляв по місту та палив сигари. Факт той, що я був здорово п'яний. Я, очевидно, передягався, гуляв десь і когось образив. Це — безсумнівно. А ось — і жахні результати.
І по цих словах містер Вінкл напрямив свої стопи до буфету, прийнявши тверду та сумну постанову не відмовлятись од виклику войовничого доктора, нехай би це призвело до щонайгірших наслідків.
