До такого рішення містера Вінкля спонукали багато міркувань — перш над усе його клубна слава. Його завжди мали за великий авторитет в усіх фізичних вправах: і нападного, і оборончого, і кривдного, і некривдного характеру. І якщо в цій першій серйозній спробі він одступить перед очима свого ватажка, його ім'я і репутація загинуть без вороття. Подруге, він зчаста чув, правда, від нефахівців у таких справах, що секунданти здебільшого не заряджають пистолі кулями. Нарешті він сподівався на допомогу з боку містера Снодграса. Запрошений на секунданта і повідомлений про небезпеку, що загрожує його другові, той, мабуть, розкаже все містеру Піквікові, а містер Піквік, напевне, викаже на них місцевій владі і в такий спосіб урятує свого наслідувача від смерти або каліцтва.
Таке думав містер Вінкл, коли повертався до буфету й повідомляв про свою згоду прийняти виклик доктора.
— Чи не вкажете ви мені якогось вашого друга, з яким ми могли б порозумітись щодо часу й місця зустрічі? — спитав офіцер.
— То — зайве, — відповів містер Вінкл, — ми умовимось із вами, а потім я потім я запрошу секунданта.
— Давайте призначимо на сьогоднішній вечір, — байдужим тоном запропонував офіцер.
— Дуже добре, — погодився містер Вінкл, дарма що насподі душі думав, що це дуже погано.
— Ви знаєте, де форт Піт?
— Так, я бачив його вчора.
— Вийшовши в поле, що межує з фортецею, зверніть на стежку з лівого боку і йдіть просто, доки побачите мене. Я проведу вас до безпечного місця, де можна не боятись, що нам заважатимуть.
— Боятись, що заважатимуть! — подумав містер Вінкл.
— Здається все, — сказав офіцер.
— Я, принаймні, не маю сказати нічого більше, промовив містер Вінкл. — До побачення!
— До побачення! — і офіцер вийшов, висвистуючи легковажну арію.
Сніданок пройшов невесело. Містер Тапмен не в силі був устати. Містер Снодграс був у пригніченому поетичним надхненням настрої. Навіть містер Піквік виявляв
