того? Тепер ось я у в'язниці. Добре! Гаразд! Так хіба ж я став гірший через це? Га?
— Ані трішки, — заспокоїв його містер Майвінс.
— О, бачите! — зрадів містер Сманґл. — Та що ж ми розмовляємо, а нічого не п'ємо. Треба сполоснути горлянку краплею хересу. Новий наш сусіда поставить, Майвінс приставить, а я допомагатиму пити. Це й буде розподіл праці по-джентлменськи.
Аби не заходити в зайві суперечки, містер Піквік охоче погодився з цією пропозицією й передав гроші містерові Майвінсові, що прожогом кинувся до буфету, бо було вже близько одинадцятої.
— Слухайте, скільки ви йому дали? — спитав містер Сманґл, скоро тільки приятель його пішов з кімнати.
— Півсоверена.
— Збіса догадливий джентлмен цей Майвінс, — сказав містер Сманґл. — Надзвичайно догадливий! Я не знаю другого, такого догадливого, але… — тут містер Сманґл спинився й недовірливо похитав головою.
— Адже ви не думаєте, що він здатний привласнити чужі гроші? — занепокоївся містер Піквік.
— Ні, і, завважте, я не казав цього. Я сказав тільки, що він збіса догадливий джентлмен. А втім, не завадило б, якби хто пішов подивитися, що він там робить. Чи не занурив він випадком свого дзьоба в пляшку? Або чи не загубив часом решти грошей дорогою? Все може трапитись. Гей, ви, сер, біжіть мені миттю вниз та догляньте того джентлмена! Чуєте?
Останнього наказа було адресовано до маленького, боязкого на позір чоловіка, дуже вбого вдягненого, що ввесь цей час сидів скандзюбившись на ліжку і, видима річ, ніяк не міг призвичаїтись до свого нового становища.
— Ви знаєте, де буфет, сер? — знову звернувся до нього Сманґл. — Зараз же біжіть униз і скажіть тому джентлменові, щоб прийшли допомогти йому вести пляшку. Або… стоп… я навчу вас, як обдурити його, — сказав Сманґл, лукаво всміхаючись.
— А як? — зацікавився містер Піквік.
— Ви скажете йому, щоб на решту грошей він купив сигар. Знаменита штука. Біжіть же і перекажіть
