— Спасибі, спасибі, — подякував юриста, беручи ще кілька засмальцьованих банкнот з книжки містера Велера. — Три з половиною та півтора буде п'ять. Дякую вам, містер Велер. Ваш син навдивовижу люб'язний молодий чоловік. Це чудова властивість у вдачі молодого чоловіка, чудова, — і містер Пел, весело всміхаючись, заховав гроші собі в кишеню.
Приставлений до контори в'язниці, Сем був у належний спосіб доручений доглядові містера Рокера і по закінченні всіх потрібних формальностей пішов одвідати містера Піквіка.
— Заходьте! — згукнув містер Піквік, коли Сем постукав у двері.
Сем увійшов, скинув капелюша й усміхнувся.
— А, Семе, дорогий мій! — зрадів містер Піквік. — Я зовсім не хотів образити вас учора. Ви неправильно зрозуміли мене, вірний мій друже. Кладіть капелюша і дозвольте пояснити мої слова.
— Ви хочете зробити це зараз, сер? — спитав Сем.
— Звичайно; а чому б ні? — здивувався містер Піквік.
— Я волів би, щоб ви не поспішали.
— Чому?
— А тому… — вагався Сем.
— Отже, чому? — настоював містер Піквік, занепокоєний поведінкою свого слуги.
— Тому, що я мушу ще врегулювати деякі справи.
— Які справи? — щораз більше дивувався містер Піквік.
— Та так; нічого особливого.
— А якщо нічого особливого нема, то ви можете спершу вислухати мене.
— Я все ж думаю, що це краще зробити згодом.
Схвильований містер Піквік не міг вимовити й слова.
— Річ у тім… — почав був Сем.
— Ну, в чім же річ? — скорив його містер Піквік.
— Річ у тім, — наважився нарешті Сем, — річ у тім, що я маю ще розшукати собі ліжко на ніч.
— Ліжко на ніч? — не зрозумів містер Піквік.
— Так, сер, ліжко на ніч. Справа в тім, що тепер і я в'язень. Мене заарештовано за борги.
