пару ремінців для пуги, три або чотири пряжки, маленьку торбочку зі зразками збіжжя і, нарешті, в'язку брудних банкнот, звідки він одрахував потрібну суму й передав її Семові.
— А тепер, Семі, — сказав старий джентлмен, коли ремінці, пряжки, торбочка із зразками й решта банкнот були знову в книжці, а книжка лежала в тій самій кишені, — тепер, Семі, я познайомлю тебе з добродієм, що миттю оборудує нашу справу. У нього мозок, як і в жаби, розкиданий по цілому тілі і сягає аж до пучок. Лорд-канцлер — його сердечний приятель, Семі, і, скажи тільки, чого ти хочеш, то він запакує тебе хоч до смерти-віку.
І містер Велер зараз же розшукав мудрого Соломона Пеля й просив його негайно подати заяву про стягнення з Семюєля двадцять п'ятьох фунтів або про ув'язнення його. Гонорар і гроші на судові витрати зазначений Соломон Пел мав дістати авансом.
Аторней був у чудовому гуморі — його клієнта допіру визнано за невиплатного винуватця. Він схвалив Сема за таку відданість своєму панові, сказав, що це звело йому на думку його власну прихильність до його друга — лорда-канцлера, і відрядив містера Велера до Темпля скласти присягу про наявність боргу.
— Все гаразд, Семі, — згукнув містер Велер, повернувшися з Темпля.
— Судовий пристав буде тут на четверту, — сказав містер Пел. — Маю надію, що наш винуватець не втече до того часу. Ха-ха-ха!
— Може, мій жорстокий родитель зглянеться на мене, — засміявся Сем.
— Ні, — одказав Велер старший.
— Дуже прошу, — благав Сем.
— Ні в якім разі, — не здавався невблаганний кредитор.
— Я видам тобі векселя й сплачуватиму по шість пенсів на місяць.
— Векселів не беру.
— Ловко, ха-ха-ха! — реготався містер Пел, підсумувавши витрати. — Надзвичайно кумедна історія. Скопіюйте це, Бенджемене, — і Пел знову засміявся, показуючи підсумок містерові Велерові.
