Ця сторінка вичитана
— Досить я бачив, — сказав містер Піквік, одкидаючись на спинку стільця в своїй маленькій кімнатці. — Мені аж голова болить од цих сцен і стискується серце. Відтепер я буду в'язнем у моїй власній камері.
І містер Піквік суворо додержував цієї обіцянки. Три довгі місяці просидів він у себе, виходячи в коридор хіба вночі, коли більшість в'язнів спали або бенкетували по своїх кімнатах. Неволя почала вже погано відбиватися на здоров'ї нашого героя, але ні повсякчасні прохання Перкера і його друзів, ні безупинне бурчання містера Самюєля Велера не могли примусити його хоч на йоту змінити своє рішення.
