Містер Боб Сойєр, разом із містером Бенджеменом Еленом поїхали служити до Індії. Обидва вони чотирнадцять разів хворіли на корчій, після чого зареклися пити поміркованіш і відтоді почувають себе значно краще.
Місіс Бардл винаймала свої кімнати багатьом самотнім джентлменам, мала на тому чималий зиск, але за порушення обіцянки одружитися не позивала нікого. Аторнеї її, Додсон і Фог, і тепер ще провадять свої справи, заробляють великі гроші і відомі всім як найспритніші з найспритніших.
Сем Велер додержав слова і протягом двох років лишався парубком. Коли по упливі цього часу стара кастелянша померла, містер Піквік запросив на її посаду Мері за умови, що вона побереться із Семом. У садку коло кухні завжди граються двоє дужих хлопчиків, і з цього факту можна зробити висновок, що Сем має родину.
Містер Велер старший цілий рік їздив на диліжансі, а тоді через подагру мусив був піти на спочинок. Містер Піквік так щасливо влаштовував містиме його гаманця, що старий вільно міг дати собі спокій і живе тепер на знаменитому постоялому дворі коло Шутерс-Гіля. Там старого дуже шанують, а він пишається своїми дружніми стосунками з містером Піквіком і досі ще ненавидить удів.
Містер Піквік живе в своєму новому будинку. На дозвіллі доводить до ладу свої мемуари, використані нами для цих записок, або втішається, як читає та коментує їх Сем Велер. Спершу його хвилювали занадто часті запрошення христити дітей, у Снодграса, Вінкля та Трандля, але згодом він призвичаївся і тепер ставиться до цього як до свого обов'язку. Він ніколи не шкодував, що допоміг Джінглеві, бо і цей джентлмен, і Джоб Тротер стали цілком пристойні люди, хоч і відмовились повернутися на місце колишніх своїх авантур.
Містер Піквік трохи постарів, але зберіг властиву йому юнацьку бадьорість духу. Гарної днини його не рідко можна бачити на прогулянці в околицях Дальвіча, де він милується чудовими краєвидами. Його знають всі
