— Безперечно, — погодився Джінгл, — лютуватиме.
— О, містер Джінгл, що маю я робити? — скрикнула тітка в другому нападі розпачу.
— Скажіть, що то йому приснилося, — зимно порадив Джінгл.
Промінь надії майнув у серці тітки. Джінгл помітив це і скористався з вигід свого становища.
— Пху, нічого легше… поганий хлопчисько… чарівна жінка… хлопця відбатожити… вам повірять… справі край… все гаразд.
Чи то можливість уникнути прикрих наслідків од відкриття хлопця, чи то комплімент „чарівна жінка“ спричинилися до того, але міс Рахіль зашарілась і вдячно глянула на Джінгля.
Хитрющий джентлмен глибоко зідхнув, на пару хвилин утупив очі в обличчя тітки, мелодраматично здригнувся й раптом одвів свій погляд.
— Ви, здається, нещасні, містер Джінгл, — співчутливим тоном промовила тітка. — Чи не можу я на вдячність за вашу допомогу спитати про причину й постаратись полегшити ваше горе?
— А! — скрикнув містер Джінгл, знову здригнувшися. — Полегшити… полегшити мої муки, обдаровуючи любов'ю людину, нечулу до свого щастя… людину, яка й тепер уже накидає оком на племінницю, створіння, що… та ні! Він мені друг; я не хочу виявляти його хиби. Прощайте, міс Вордл! — Закінчивши цю промову, найскладнішу, що будьколи доводилось йому виголошувати, містер Джінгл підніс до своїх очей рештки вищезгаданої хусточки й пішов до дверей.
— Стійте, містер Джінгл, — спинила його тітка, — Ви натякнули на містера Тапмена. Я прошу пояснити ваш натяк.
— Ніколи! — викрикнув містер Джінгл своїм професійним (тобто театральним) тоном. — Ніколи! — і на ознаку того, що не хоче дальших запитань, підсунув стілець до крісла тітки й сів на нього.
— Містер Джінгл, — сказала леді, — я прошу, я благаю… якщо ви знаєте якусь жахливу тайну, що стосується містера Тапмена, одкрийте її.
