Ця сторінка ще не вичитана
- Таміно, Папагено. То час іти, в дорогу час!
- Зустрінемося ще не раз !
- Всі. То час іти, в дорогу час,
- Зустрінемося ще не раз.
- Кімната в замку.
- 1-й раб. Чи не казав тобі я, друже мій, що наш мучитель, наш злий кат, зазнав кари?
- 2-й раб. А що тут сталось?
- 1-й. Та, мабуть, чи повісять молодця чи втоплять; на тій він Паміні спіткнувся, голубок... Бо він схотів був... ти розумів... медку скуштувати перед нашим паном...
- 2-й. Що далі?
- 1-й. Уже ладнався він схопити знадливу пташинку... а вона, казали так от очевидці, у хвилину, як здогнав він її, оглянувшись, від жаху заволала: Мій боже! Зарастро повернувся! Від імені Зарастро цей мерзотник здригнувся весь і перетворився на статую.
- 2-й. Яке це щастя!
- 1-й. Паміна скористалась із цього, вмить відбігла, скочила в човен, що стояв біля пристані каналу, й попливла геть до пальмового лісу...
- 2-й. Далі що?
- 1-й. Витріщившися він дивився їй вслід, скрививши обличчя від люті, і пристрасті й переляку.
- 2-й. О, Паміна тепер напевно до матері втекла.
- 1-й. Ах! Так я хотів би, та варта Зарастро спіймає її.
- Моностатос. Гей! Раби! Скоріше!
- 1-й. Чуєш голос падлюки?
- Моностатос. Навіть скоріше кайдани, пута, мотузки!
